Ця сторінка, яка, маємо надію, буде постійною, має назву "Морськi байки". Можна сказати, що це – "вибрані місця листування друзів". Ми просимо усих любителів морської травлі !

Попереджаємо, що травля морська, тому слова там част – густо солоні !

Треба казати, що українська версія – розширена, крім таких суто морських, є зовсім "сухопутні". Чому? А по блату! :)

PS. Чому саме "морські байки"? Може тому, що цей жанр буде мати існування завжди, поки існує флот. Розуміємо так, що ці оповідання – не шедеври, але вони мали вдячних слухачів, дуже допомагали переборювати весь тягар цієї самої романтичної, але важкої (бувало доволі нудної) i часто небезпечної професії. Ласкаво просимо!

Глава 1. Новели: Вiщий сон, Про бджолок, Про мишу, Про пацюка, Про ножи, Про Iхтиандра, Про телефон, Дегустация, Сеанс для дорослих, Рабоче мiсце помполита, Афера веку, Боротьба з вагою, Штучка, Во саду ли, во поле, Бинокль, Невдалий залп, Сюрприз, Iсторичний анекдот, Про Шило, Про Шило (вiд Шилова), Удар током, День Нептуна, Графiка на ПК, Смертельний прийом, Справжние люди, День нарождення.

© Тексты: Виктор "Злой" (Мурманск), Борис "Бонсай" (Омск), 2007г
Перевод на украинский: "Злой".

Бонсай – Злому

Вiщий Сон

Вiриш ти у вiщи сни? Вчора вночi менi приснився такий! Вi снi я бився з невiдомим дядьком. Вiн як вдаре менi, та й прямо у око. Та така добра "плюха"! Вранцi проснувся я, око не вiдкривается.. Пiшов до дзеркала, бачу – тiльки вузенька щiлочка замiсть правого ока, така "гуля"! Який менi сьогоднi пiкник з такою мордою ??

Зараз гадаю, хто ж мене вдарив? Може комар чи бджола яка небудь? Ех.. Уси нашi зараз горiлку пьють, та й шашлика смажать, а я сиджу у хатi i пишу тобi цей лист..

Не знаю, який знак тут поставити ;) – такий може

Злий – Бонсаю

Про Бджолок

Співчуваю тобі..

У тебе алергія на комах. Коли я служив у лавах Радянської армії, я, щоб не потрапити у наряд на кухню (гіршого я там не знав), садив собі між пальців ніг та рук бджол, як радили "діди", щоб рука чи нога спухла. Але, незважаючи на те, що ці бджолки кусали, та й вмирали, пухлин (опухолей) не було. А джмелів прикласти я не ризикував. Тому ішачив на кухні. Отакі спогади.

Бонсай – Злому

Про МишУ (про мышь)

В нас у саду мешкають сови, звичайно не полярнi , а нашi сибірськi – маленькі, "вухастi". Тому миші у нас із хати виходити бояться.. Два тижнi тому я сам бачив як сова несла в кігтях мишу.

Ми з батьком ночували у саду. І одна срана миша мені всю ніч спати не давала. Шарудить та шарудить, то пiд моїм ліжком, то "через шлях" пiд комодом. А я цих мишей не те щоб боюсь, але точно – не кохаю. Вранцi батько проснувся, а я тiльки почав засинати. Батько ставні у вікнi закрив, щоб мені сонце в лице не світило. Заснув я.. Але проснулася миша.. И знову шарудить газетами та папірами пiд комодом.

Я проснувся – дуже злий.. Бачу – пiд ковдрою, який у нас між комодом и моїм ліжком лежить, миша зробила "ТУНЕЛЬ" От, гадаю – по цьому тунелю вона й бігає.. Тоді взяв я табурет, перевернув його догори ногами, та й по цьому "тунелю" – трах! Все, гадаю: мишi – кирдик! Перевертаю ковдру – мишi нема.. Тільки лежить поліэтиленовый пакет з пiд молока, а у ньому САЛО. Вона вкрала на кухні сало и тягла його до себе, "до хати" – пiд комод.. Як я реготав: миша з мiшком !!!

Злий – Бонсаю

Про Пацюка (про крысу)

Якщо бесіда пішла про тварин, то можу тобі розповісти один випадок. Розповів мені мій колега по фаху (коли я працювавв електриком на плавбазі). А на суднах, особливо на плавбазах є також "фауна". Це таргани та пацюки. Про цих тварюк я можу багато чого тобі розповісти, але не буду відволікатися.

Мій товариш тільки дембельнувся з лав РА, був, як кажуть, у самому розквіті здоров'я та краси молодецької. І зачепила його 30-ти літня кастелянша*. І була та жіночка справжнім майстром у ділі "кохання" – таке з ним витворяла, що він сам себе не взнавав: усі рекорди, про які не мріяв бив у ліжку з цим "монстром". І, як результат, на вахту (а вона починалась з 4-х годин ранку, і до 8) він приповзав ледь живий.

А вахту він ніс на фабриці, де перероблялася риба. Рибмайстер був добрим чоловіком і йому співчував. Тому він домовлявся розбудити мого колегу, у разі потреби. Таким містом був 5-й трюм, де зберігалася картонна тара, і тому температура була звичайною, а у других трюмах стояв мороз до –30С. Таким чином, наш герой спить сном праведника, а "вахта йде".

Проснувся наш хлопець від лоскоту у носі. Відкрив очі і баче "малюнок олією" – на чолі (лбу) у нього сидить пацюк (криса) і мотиляє у носі хвостом. З несамовитим (неистовым) ревінням мій колега вилетів з трюму. Але ще швидче вилетіли відтіля матроси, які вивантажували картонну тару для наступної вахти..

З тих пір електрик там не спав. І любов пройшла: все це із-за клятого пацюка.

Злий – Бонсаю

У "моря", як правило, ходять люди неординарні. "Сірих" людей там дуже мало. Але найбільше мене, і не тільки мене, приваблював тип людей, яких у наших умовах називали "піздоболами". Ці люди, незважаючи на свій вік, фах, посаду - вимагали тільки одного: слухачів. І якщо біля них була аудиторія, то вони були готові розказувати про себе різні байки до нескінчення(до бесконечности). Причому, вони НІКОЛИ не повторювались, і ці байки були чистої води імпровізація. Так як вони вступаючи у бесіду ніколи не знали, який кінець буде чергового оповідання. І всі навкруги добре знали, що він “залива”, але це добряче розважало народ. Головне: його не перебивати, і не аналізувати, а здобувати задоволення. І серед таких оповідань були справжнісінькі шедеври. Один із них:

Про Ножи

Розказав мені Боря Ш-кий, родом з Києва. Дядько здоровенний, але крихкий, як кажуть: "мішок з лайном*". Років 45 з гаком. Якщо добавити те, що у нього "руки у гузні (жопі) виросли", то картина стане повною. Забалакали про віготовлення ножів.

Встряє у розмову Боря (ти не забув – відкіля у нього руки? ): "Якось у одному рейсі наробив я цілу купу ножів: усі з Бадера (сталь з ФРГ – неіржавіюча), з наборними ручками, з ебонітовими, мисливські, рибальські, кухонні.. І з цими ножами поїхав у відпустку додому. А у мене до біса родичів. Набігли до мене у гості: випивка, закуска, привітання. Побачили ножі: "Боря, дай! Боря, дай!" Одному дав, другому.. Потім бачу: а ножі у мене вже закінчуються! Збираю знову свою рідню, та й кажу: Дорогі мої родичі, а не сосали б ви “xуй”? Отаке оповіданнячко.

Бонсай – Злому

Тарзан

Я тобi вже розказував, що сам ніколи не плавав.. Не у ту епоху народився, роки на 2-3 спізнився. Коли я робив в НІІ Приборобудування – колеги поплавали багато, головним чином на підлодках.. И був у нас один дядько на призвiсько “Люлюк”. Таке призвiсько йому дали за то, що вiн був НУДИСТ, не тому що вiн голим ходил , а тому що НУДІВ, ну тобто нудно бубоніти (бормотать) любив..

Так от, був у нас iнший дядько, дуже гарний чоловік – дядя Гена Альошкін, и якось випала їм доля разом з Люлюком іти майже навколо світу на пiдводному човніi.. Мешкати у однму кубрику та й робити у однойму БЧ (боевой части). Люлюк моряків дуже соромився (стеснялся), але дядю Гену заїбав вже на третю добу. Що робити – терпів.. Вийшли вони з Мурманську (точнiше з Гаджиева), а повинні були через Африку и Индiйскiй океан дійти до Владика.

Так от, десь там у Африцi повинна була бути стоянка – якаясь дружня СРСР краiна (де може комуністiв НЕ СРАЗУ їли :) А у Люлюка була звичка: любив він висіти на трубі воздуховоду; повисне и висить – разминався... От моряки i питають дядю Гену: – Чого вiн так висить, як гібон? Дядько Гена їм і каже: – Це секретний агент, його у джунглях будуть висаджувати, от він и тренується .. Коли б ти знав дядька Гену – ти б теж повiрив..

PS. Давно вже вмер дядя Гена, на похороні було майже тисяча народу (!) – вiн мешкав поруч з інститутом, усі його знали и поважали. І Люлюк непоганий був чоловік, наівний та добрий, хоч було дiло ми з ним тiльки що не билися.. Не знаю – живий чи вiн зараз? Може 5 рокiв назад зустрів я колишнього колегу, розказувал мені, як було свято у ОНІІПі, Люлюк сидить сумний, каже: “Де мiй Боря..”

Злий – Бонсаю

Взаємини у довгих рейсах, коли тобі наосточортіє на судні все: і судно, і екіпаж, і море. Коли ти звертаєш увагу, як гидко плямкає губами, або сьорбає суп твій сусіда, його храп у ві сні. Та багато чого, на що у звичайній обставині не звернув би уваги, а на 6-му місяці рейсу готовий був порвати глотку. Ще страшніше, якщо антипатія виникає з першого дня. На цю тему мені розповів приятель:

Про Iхтiандра

У одному рейсі (також 180 діб) мешкав він у каюті з одним кадром. На нещастя, вони і на вахтах стояли однакових (тобто з 0:00 до 4:00, та 12:00 до 16:00). А звичка у цього хлопця була дуже дивною: поїв і в “люлю” – сон до вахти. Нічим не цікавився (не интересовался): ні кіно, ні вечорами відпочинку, ні хоббі – нічим!

До того ж, моєму колезі хтось нашепотів, що його сусіда: СТУКАЧ. У ті роки (в те годы) стукачів на судні хватало: від КДБ, ОБХСС, МВД, таможні. Таким чином, товариш мій зрозумів, що життя йому не буде (ще й бабу не запросиш, а яке життя без розрядки? На базах бабів було тоді до 30 особ). Що було робити? Битися? – Не вихід: сусід був бугай здоровенний, міг і не здужати.

Думав, він думав, і придумав. Якось уночі, коли сусіда тільки починав засинати, він підвівся з ліжка (лежанки, шконки), підійшов до ілюмінатору, відчинивив його, і не дуже голосно став гукати: "ІХТІ-А-А-А-НДР !"

Гукав, гукав, а сам дивився на скло іллюмінатора, де віддзеркалося ліжко сусіди, яке було завжди зашторене. І от на 5-му чи 6-му гуканні штора повільно посунулась, і у щілину з'явилось витріщенне око. Колега зрозумів, що досить, і ліг у ліжко. За хвилину, сусіда вилетів з каюти. З тих пір він у каюті з моїм колегою не задержувався. І рейс пройшов без ексцесів.

Бонсай – Злому

> до іллюмінатора, відчинив його, і не дуже голосно став гукати: "ІХТІ-А-А-А-НДР!"

>> Бугага.. За часів молодiсті знав я що коли дуже нап'ються (до тоскності), Iхтіандра у УНІТАЗІ кличуть.. Но щоб у ВIКНО.. Нi! – такого не чув!

Про Телефон

Коли я робив в ОНІІПi, там був у мене друг – Андрюха Шилов, вiн багато баєчок морських знав. Вiн ходив у моря на пiдводній дизелюсі, тiльки у Чорному морi. Ще був вiн дуже схожий лицем з артистом Андрiем Краско, який недавно вмер. Також був вiн великий жартівник и ще бiльший пiздобол.. Але інженером вiн був добрим..

Так от, якось прийшов Андрюха до мене, а у нас у той день у кімнатi телефон зламався, і я його ремонтував. Андрюха мені тоді і спитав: – Знаєш , Борисе, як по телефону дзвонити якщо в нього ДИСКА нема? Я не знав. Тоді вiн мені і каже: так у нас у Россiи – пульсовий набір, а не тональный, як у Америці. Можна просто набирати так – стукати по важілю (рычагу – клавише сброса). Один раз стукнеш – як цифру 1 набрав, два рази – 2, десять разiв – 0! Як Азбука Морзе! Спробував я, – працює!

У той день, після роботи я зайшов у пивну та добре там пива нажукався. А потім пiшов до зупинки.. Автобусу нема.. Чекаю та у носi ковиряю.. Нудно мені було, та й ще невесело. Бачу – телефонна будка, пiшов до неї. А у телефона якась то собака диск одірвала.. Тут я згадав пораду Андрiя..

У той день була Ліга Чемпіонiв, и ми з хлопцями повиннi були зібратися у Льохи в нашому «Сибирському Клубі Вболювальників Украiнского Футболу». Дай гадаю, пацанам подзвоню. И давай стукати по важілю (рычагу).. У Льохиному телефоннім номері багато було великих цифр, навіть 7 и 9, але з пьяну я набрав!!! Не з першого разу, звичайно :)

Додзвонився, стою балакаю.. Бачу біля будки дівчина стоїть, з ноги на ногу переминається, може дзвонити їй треба.. Тоді я у трубку сказав: – Все, тут вже у скло (стекло) стукають, чекайте мене, їду!

Виходжу и бачу «картину». Дівчина заходить до будки, знiма трубку, а ДИСКА нема..

Ти б це бачив, Вiкторе, якими очами вона на менi зиркала.. Не могла зрозуміти – може я хуліган і диска одiрвав.. а може ГIРШЕ (хуже) – 10 хвилин по не працюючому телефону з кимсь размовляв!

Злий – Бонсаю

> Чого, чого, але вихід з безвіхідної ситуації, у якій може загинути любий чоловік з так званої освіченої Європи та Америки може знайти тільки НАША людина. Уявляю реакцію американця, якби він став свідком такого набору телефонного номеру.. Таким чином мова йде про «русскую смекалку» (на жаль не знайшов у украiнськом словнику аналогу цього слова). У мене є подібна історія:

Дегустація

Це було у рейсі в ЦСА (центральна східна (восточная) Атлантика). Риби майже не було. Народ нудився. І з нудьги почали дуркувати. А де дуркування – там виготовлення самогону та браги.

І була на судні пара: він – німець по походженню (по призвищу – Бехер), у нього жінка, за фахом: пекариха, тобто пекла хліб, і тому володарка дріжджів спиртових. А де дріжджі: там і бражка з самогоном. І чийсь «стук» (в смысле – «настучали»). За цим – стук у двері каюти де мешкала ця пара.

Господар відчиняє двері, а там – комісія: помполіт, старпом, предсудкома, парторг. З наміром зробити «шмон». Микола Бехер миттю зорієнтувався: заклинився своїм здоровенним тілом двері, крикнув: «Нінко, викидай!» Нінка почала викидати 3-х літрові банки з брагою у море. І коли «великошановна» комісія врешті вдерлася у каюту, трофеєм ії була 3-х літрова банка, у якій браги було на чверть. Слідством цього був так званий” товариський суд”, після якого наслідки були важкими: списання з рейсу, «гон» з флоту + стаття УК (це було у 1985 р.)

Щастя було у «дерев'яності» головуючого (председателя). Коли всі вже виступили, усім стало зрозумілим (понятным) – ТРУБА . Тоді слово взяв такий собі плюгавенький матросик, з заявою: «А я маю сумнів, що це брага!». У залі піднявся гамір (гомон), і серед нього головуючий каже: «Маєш змогу сам у цьому упевнетись (удостовериться): понюхай! Той понюхав, і каже: «Квас!». Гамір зростає… Головуючий кричить: «Який квас, ти покуштуй!»

Матросик бере банку і одним духом виливає усе у свою ротяку. У залі вмить настала така тиша, що чути було як бігають таргани (тараканы). Після довжелезної паузи дегустатор ставе порожнісіньку банку, і каже: «Квас!»

Сцена як у «Ревізорі»...

Завіса! (Занавес!).

Бонсай – Злому

> Таким чином мова йде про «русскую смекалку» (на жаль не знайшов у словнику аналогу цього слова)

>> Смекалка – дуже цiкаве (интересное) слово.. Розумiю що може воно так и буде, може це украiнське слово, може россiйське, а може точнiше – наших єдиних предкiв.. Тому що Илля Муромець i Добриня Микитич про то, хто видума це слово – не сперечалися.. Може Альоша Попович.. :)

Забув, може цю iсторію розказував мені Тимков, або Башир Гарифич.. У Башира була футболка на якой було намальовано – силует Евразiї з Африкою, пiдлодка, надпис "За дальний похід" и який-то рік – не пам'ятаю який..

Сеанс для дорослих (Детям до 16 лет... )

Якось (це було у 80-і роки) стояли вони теж у якійсь-то демократичній Африканськiй країнi "на банці" («на банке»). А поруч з нашим крейсером стояли американцi. Як дiло до ночi iде, американці натягають на бацi полотно и кажуть порнографічний фiльм. Кожний день!

«Помпа» (помполiт) наш просто обісравсь, бiгає – батонами трясе, а на другий день придумав "тактику" – як тiльки у американцiв сеанс починаеться, вiн політзаняття оголошує.. Усю команду, хто не на вахтi – заганяють і починають мозок промивати (мозги промывать).. Ти уявляєш – в якому захопленні вiд цього були нашi хлопцi..

Так стояли бiльше тижня, а потiм прийшов наказ знiматися з якоря. Але не так сталося, як уявлялося…

Американський корабель за нiч розвернувся, и фарватер перегородив.. Що робити?.. І по радiо, і у ринду* дзвонили, і флажками семафорили, гудком сигналили, і у матюгальник кричали – ніякої реакції! Як стояв, так i стоїть.. Тодi командир видумав такий крендель – по трансляцiї пустили пiсню "Вставай, страна огромная". Як у війну! Американ докумекав.. Та й одiйшов.

Злий – Бонсаю

Ця байка також з серії про помполітів. (Чув про таких?) Помполіт – це така людина.. ЇЇ призначення – це нагляд над усіма (і над капітаном теж). Часто мали вони малу освіту (образование) – курси марксізму-ленінізму. Багато серед них було колишніх військових. Були серед них тупі дурні, відверта (откровенная) сволота. А були вельми оригінальні типи.

Робоче місце помполита

Один з них: Іван Ілліч Базікалов (прізвище (фамилия) дуже звучна: по українськи "базікало" – трепло, балабол). Звернув на свою особу зразу – йому кричат: "Іван Ілліч, Іван Ілліч", а вiн зразу сказав: "Та називайте мене просто: "Ілліч!"

НЕ терпів гаміру людського: якось вилетів з каюти з криком: "Ну-ка, что здесь за шум?", "Ну-ка все – марш по камерам!"

І ця людина вела якось профсоюзні збори. Як правило воно було дуже нудним. Спочатку виступив старпом. Його промова була все про те саме: паління (курение) у заборонених містах, про ремонт взуття, роб, про їду, і т.д. Стармех – про економію води, палива, техніку безпеки на фабриці.. Коли вже майже усі виступили, і народ був готовий іти попалити цигарки, узяв слово Ілліч. Темою його виступу була – прибирання робочих місць. І розвів він цю тему до таких космічних висот.. І видно було, що завівся він плямкати губами на не один час.... Якби йому це дали.. Тільки він набрав повітря у легені (воздуха в лёгкие), щоб продовжити свій виступ, а з місця йому хтось каже: "Добре вам казати – ВАМ СВОЄ РОБОЧЕ МІСЦЕ ЛЕГШЕ УСЬОГО ПРИБИРАТИ!"

Помпа запнувсь, і питає здивовано: Чого ви так упевненні (уверенны)? Той же голос: "А якже – рот закрив: робоче місце прибрано!" Від реготу аж база захиталася.

Бонсай – Злому

"Афера Веку"

Був у мене друг на призвисько "Аксьон". С дитинства вiн дуже любив читати все пiдряд и великий майстер розгадувати кросворди. А у тi роки Аксьон лицем був дуже схожий з солістом групи "Prodigy", ми так його i гукали: "Ей, Продіджи.." (Може ти ніколи не бачив справжнього "Продіджи", тогда спитай свого сина, вiн тобi скаже, що це був за "Коник-Горбунок" :).

Але "Продіджи" його кликали ранiше, це було до одного випадку (случая). Якось ми з хлопцями добре набухалися, чекали футболу по телебаченню, тай щось нудно нам було. Почали розгадувати кросворди.. И це надоїло.. Тут я перевертаю газету і почав читати. А на другому боці ВЕЛИКИМИ БУКВАМИ заголовок: "ПРИКЛЮЧЕНИЯ. АФЕРА ВЕКА"

А Аксьон сидiв, бачив цей надпис, а потiм питає: – А хто такий Афер Вік ?

З тих пiр його так и називали – Афер Вік

PS. Але зараз вiн вже не "Продіджи" и не "Афер Вік", недавно вiн купив собi чорнi окуляри i його теперь зовуть "Колумбiйська Мафiя" – дуже схожий.. (Я його тут так смiшно намалював, тому що вiн також БУВ вболівальником київського Динамо, зараз маю пiдозру що вiн переметнулся до ЦСКА :)

Злий – Бонсаю

"Боротьба з вагою" (Борьба с весом)

В усьому світі люди борються з великою вагою. Наш герой навпаки (наоборот), боровся ЗА велику вагу. І звали його Микола на призвіще – Толстіков. Що ніяк не збігалося з його зовнішністю. Маючи зріст 1м 85 см, важив всього 55 кг. Якщо ще додати, що він мав волячу силу, кулак з дитячу голову, яким збивав не одного бажаючого посміятися з "дохляка"..

А їв той Толстіков за 2-х, або трьох – сідав раніш за всіх, і вставав пізніше, але, як кажуть, “не у коня харч” – нічого не допомагало! І тоді Микола став пити риб'ячий жир. Зовсім не такий, як колись продавався у аптеках – прозорий (прозрачный) та зеленкуватого кольору – рафінований. На судні здобувався жир-напівфабрикат: темно-брунатного кольору, гидкого на смак, ще й смердючого. Але Микола пив, і пив його регулярно (дивно, що його не несло :), причому банками.

"Дiд" – головний механік того судна, мав дурну звичку на похмілля спускатися до машини, щоб "давати дрозда" маслопупам*. Так і у той день – заскочив вiн у ЦПУ, потім до пульту головної машини, котельну. На останне забіг до ВДГ**, де працював Микола…

Хвилин через 5 "Дiд" вилетів з ВДГ, і кинув першу "смичку"***, добіг до пульту – та й ще раз блювонув.. На трапах його ще декілька разів нудило, поки не вискочив на головну палубу, де перехилився через фальшборт і півгодини “хвалився закускою”.

Спитали Миколу. От що він розповів: "Дід мені довго щось кричав у вухо (в ВДГ гуркіт (грохот) стояв неймовірний) – я нічого майже не розібрав. А у мене у руках була банка з риб'ячим жиром. І я, вислухуючи його, декілька разів ковтнув з неї.

Дід витріщився на неї, замовк, і д-у-у-же довго на неї дивився. А потім зблід, закрив рота і побіг з ВДГ. Так я й не зрозумів – чого йому було треба, і чого він побіг!"

З того часу, "дід" коли робив Микола, ВДГ ігнорував. А Микола так і не погладшав..

* "Маслопупами" на флоті называють мотористів, тому що вони ходять "у мастилі до пупа"

** ВДГ - відділення допоміжних генераторів, на базах їх було 6.

*** "Перша смичка" – флотський каламбур. Виникають асоціаціі з процесом травлення якiр-цепу, групи ланок якого називають смичками (смЫчками). Коли травиться якір боцман докладає на місток: "Перша пішла! Друга!". На містку по цьому докладу знають: скільки якір-цепу витравлено. Травити можна і пар з котлів.. Травити – також означає блювать.. І також – травити байки.. Загалом кажучи – процес необхідний!

Бонсай – Злому

"Штучка"

Була у мене одна знайома дiвчина, дуже тормозна..

Якось ми зависали у Льохи, стоїмо на кухнi, цигарки палимо – я, Льоха i Марина. Я у замисленнi (задумчивости) барабанив пальцями по вiкнi, барабанив, барабанив (чомусь тодi згадав "Золоте Теля" (почему-то тогда вспомнил «Золотой Теленок»)), та й сказав: "Фокстрот. У моей девочки есть одна маленькая штучка.."

А Марина може цього не слухала, чи просто така тормозна була, мені i каже: "А у моєї тiтки (тётки).." Як ми разом з Льохой почали реготати.. Марина забiгала: "Чого ви регочете? А? Чому? Дурнi!."

А нам з Льохою – смiшно.. Реготали хвилин 5 пiдряд.. Потiм, коли вже живiт заболiв, разом кажемо: – А ми здогадались що у твоєї тiтки – ШТУЧКА БIЛЬША..

Бонсай – Злому

Один друг цю тему менi розказував..

Во саду ли, во поле..

Прийшов один хлопець до батька з мамою. Батько давай його пригощати:
– Синку, спробуй вина!
А син питає: – З чого це вино виготовлено?
Батько каже: – З крижовнику*!
Син тодi cказав: – Ех, батьку, тодi це не ВИНО, це КРИЖО..
А батько обiзлився: – КРИЖО тiльки у Крижопiлю виготовляють!!

Я це слухав и придумав пiсню, поки два рядки. Цю пiсню треба спiвати на россiйськiй мовi голосом Володимира Высоцького:

Во саду ли, во по-ле
В городе Крыжо-по-ле..

* На мові «крижовник» - агрус. Але для складності хай буде "крижовник". Примітка для борців з «суржиком».

Бонсай – Злому

Батько розказував..

"Бинокль"

Дiло було в 1962 роцi.. Коли мiй батько був ще студентом (вiн вчився у нас у Омську) на канікули вiн виiхав додому – у Магадан. А там його запросили до архiологiчної експедицiї, на розкопування. Було їх всього десяток: начальник, 9 хлопцiв з дитячого будинку i мiй батько, який був геодезистом..

Сiли вони на корабель, та й отвiз вiн їх у "пустиню" на березi Охотського моря. Так от.. Мешкали вони там 2 мiсяцi, багато чого нарили – переважно усе кам'яне – сокири (топоры), наконечники вiд стрiл – цiлу купу усякого добра Правда також знайшли одну залiзну (железную) монету, чим начальник був у захваті (восторгался).. Якої краiни була та монета?

Ну и от, зробили вони всю свою працю и готувались вертатись до хати.. Однак, тобi вiдомо яке распiздяйство ЗАВЖДИ було (и може буде) у нас на рiднiй батьківщинi.. Корабель який повинен був їх забрати не прийшов.. Вийшло так, що начальник управлiння флотом, що в Нагаєвській бухті Магадану (який единий знав про цю експедицію) про неї забув, пішов у вiдпустку, та й поїхав десь до Криму. И те що у тундрi сидять люди – бiльше незна нiхто.. Е-моє.

Так вони и сидiли там, їжа скінчилася, почали бити нерпу.. А як її їсти? Також гидкий i смердючий риб'ячий жир..

ТЮ! Я ще забув про головнiшого – ДВАНАДЦЯТОГО персонажа цiєЇ повiстi! Не знаю як його звали, але то був чукча, маленький, але меткий ще дiдок.. От він цьому риб'ячому жиру був дуже радий. Кажуть що нерпа на "аматора" (любителя), я знаю багато таких аматорів, але всi вони на Чукотцi! :)

Так от, цей дiдок натопив собi нерп'ячого жиру, вмочав туди юколу (сушену рибу), їв, та нахвалював.. Правда, мiй батько та iншi хлопці спробували нерп'ячу печiнку. Батько казав, що вiн смачнiше ничого не їв – може з голоду.

Так сидiли вони два тижні, почався шторм, у тому районi каботажних рейсiв не стало... Закували (закуковали) вони там, "як зозуля на тихiшому березi Іртиша".. Тiльки це був не Іртиш, а холодне Охотське море…

Батько розказував – багато у тi днi з ними трапилось випадкiв (произошло случаев). Одного разу приходив ВЕДМІДЬ*, cлiди у того ведмiдя були з добру сковороду.. Начальник по дурiстi почав у нього стріляти. Слава Богу що схибив (промахнулся), а то б той ВЕДМІДЬ Їм би показав – хто тут мисливець (кто здесь охотник)..

На кiнець 2 тижня вночі хлопці почали семафорити ліхтариком "SOS", у денну годину дивились на море – і хлопці, і начальник у бінокль. Повзали по сопці – не бачили нiчого.. Тiльки дiдок-чукча сидiв на березi (на берегу). Из своїх пальцiв вiн зробив "бинокль", як i ви можете зараз спробувати. І так годинами (часами) дивився у далечiнь.. Чого бачив? Там було тiльки сiре море, та така ж сiра хмара (серые облака)…

И от, якось плигнув чукча з каменюки (скалы) i кричить: – Начальнику! Начальнику! ВЕЛИКА лодка!

Все набiгли – ДЕ? Дивились у бiнокль, весь горизонт обдивились – нема корабля.. Гадають – дурнiй дiд, зовсiм чукча здурiв, може пiсля своеї нерпи грибiв шаманських поiв..

Через пiвгодини (!) начальник побачив у бинокль на горизонтi легенький димок, корабля ще не було.. Земля ж кругла! То було судно Академії наук "Исследователь". Вночі вони розгледіли “SOS”. Оно и зняло наших бiдолах (горемык).

Фото того "деда"-чукчи чего-то не могу найти. Помню, отец показывал. На мой взгляд, лет ему было чуть за 40. Вот такой-вот "дед". И был он скорее всего не чукча, а ороч. Орочи – это такой небольшой северный народ: оленеводы, охотники и рыболовы. На групповом снимке "чукча" сидит к нам спиной, справа от начальника археологической партии. Отцу моему тогда было всего 22 года, а хлопцам из детдома по 15-16 лет.

Злий – Бонсаю

Як завжди, нова історія. Ії мені розповів одесит, старий мореман: Іван Iванович Парандєй – котельний машиніст:

"Невдалий залп"

Це було у далекі 50-ті роки. Стояли ми у Одесі, набрали одного разу на Привозі до біса молодого вина. Заякорились у одній блат-хаті з "марухами" і пиячили не одну добу (сутки). Отямились (опомнились) десь на третю добу; пішли прогулятись.

Одітий я був по останній моді – білі бостонові штани-кльош, шовкова соколочка, на ногах нові парусинові туфлі, надраяні зубним порошком. Картинка! Ідемо десь у районі Потьомкінських сходів (Потёмкинская лестница), з нами дівчата. Балачки, жарти, сміх. Навкруги повно людей. А мені приперло до нудоти: у животі почало бурчати, нестерпно закортіло перд…ти.

Трошки відстав від компанії, і тихенько "відпустив гальма”*.. Те, чого більше боявся, не відбулося: компанія не почула, але трапилося ще гірше: навалив повні штани.

Друзі так мене і не дочекалися: залишок вечора я провів у морі – відмокав.

Злий – Бонсаю

СЮРПРИЗ

Це було напередодні новорічних свят. Одержав я РДО (телеграму) де було всього два слова: "Чому мовчиш?"

Це виходить: "Посилку зі спиртним відіслала". Потім з промислової наради (промыслового совета) я взнав, що пошта нам іде на т/р (транспортний рефратор) "Полярные зори". І тому чекав з нетерпінням. І не тільки я. А тут помполіт обїявив, що усі посилки будуть перевірені на наявність спиртного, яке буде конфіскуватись. Всякого ми чекали від цього Павлюка (падлюка), але цього?!

Коли транспорт пришвартувався до бази, там “тягли” як могли, щоб наступила ніч. Вечорів у тропіках не буває: сонце на очах поринає у море, і стає повна темрява, i все це протягом години. Нарешті (наконец) почали перевантажувати пошту на базу. І от корзина з цінним вантажем (грузом) торкнулась палуби. У цю мить вимкнули (як домовлялися) прожектори на палубі. Весь народ, який ховався за надстройками, кинувся до посилок, і так як усі вже знали (за вказівкою транспортників), як вигляда посилка кожного, вони були розметені вмить, і безпомилково. Все це зайняло якихсь 2-3 хвилини.

Я зі своєю добиччу прискакав до каюти, зачинивсь, хутенько (быстро) посилку відкрив – усе було на місці: дбайливо (аккуратно) закутана літрова банка спирту, який був закольорований "під компот". І тут об'ява помпи: "Усі члени екіпажу, які одержали посилки повинні з'явитись до його каюти". Подзвонив корешу, об'явив: "Кочерга!" – що виходить: "є випивка!" Після чого він прилетів і забрав до місця збору "напій богів". А я поплентавсь до помпи, який був дуже розчарований тим, що я уже відкрив посилку.

Помчав до каюти 4-го механіка, де ми звичайно збирались. Було нас четверо: я, ел.механік по фабриці, механік технологічного устаткування (оборудования) і "4-й". Вже настругали строганину (ти мабуть їв таке? :) з тунця, наварена картопля, рулети з тунця. Плюс до цього був т.н. "скоропорт" – тобто фрукти. Стіл був чудовий. Ще одному прислали пляшку "Пшеничної". А "4-й" задержувавсь на вахті..

І його найкращий друг каже: – Давай Ваньку зробимо хохму! Так як він любить запивати горілку водою – оставимо йому рюмку водки, і дамо йому запивати з твоєї літрової банки (де був спирт 96*)

Вийшло ще краще, чим гадалося! Влетів Ванька Гаврилюк з криком: "Що суки, все випили?". Побачив одиноку рюмку, скривився: "І це все – мені?" У глибокій тиші випив ії, і припав до банки, і надовго…, потекли дві сльози по його рябому фейсу..

Нарешті одірвався - кинувся до рукомийника: нажав на один важіль; з крану – кип'яток, нажав на другий – те ж саме. Запив із банки, де плавали мальки гуппі, які нещодавно народилися ("4-й", був завзятим акваріумістом). Але ми цього не бачили, так як качалися по палубі від реготу. З тих пір перестали Гаврилюка називати Іваном – став "Акваріумом".

Бонсай – Злому

Iсторичний анекдот

В однiй компанii сидiли якось: велика наша поетеса Ганна Андрiївна Ахматова, "голос" блокадного Ленiнграду поетеса Ольга Берггольц, i внучка нашого знаменитого письменника Лiдiя Чуковська. Так от. Ольга Бергольц безперервно матюкалася... Ганна Андрiївна дивилась на це поблажливо (снисходительно), а Чуковську – дуже коробило.. Ну i нарештi вона не витримала и.. мовляв, скiлько можна: – Билять, та билять.. А Ганна Андрiївна виструнчилась та примружилась через тютюновий дим (выпрямилась, и прищурилась сквозь табачный дым), и каже: – Голубушка, це литературне слово.. І нарешті (и в конце концов) – ми же з вами литератори…

P.S. З iм'ям Гани Андрiївни зв'язаний ще один кумедний випадок який вiдбувся у минулому роцi. На урочистому зборі у Одесі вiдомий* політик Вiктор Янукович назвав iї "Нашою вiдомою поетесою Ганною Андрiївній АхмЕтовою".. З володарем донецького "Шахтаря" попутав, мабуть..

* Чомусь згадав к/ф “В бой идут одни «Старики»”..

Злий – Бонсаю

Невеличка баєчка про "шило" (спирт)

На базах основне лихо для електрослужби , а на фабриці особисто – двигуни. Вони часто виходили з ладу – згорали обмортки залиті морською водою. Так як постачання двигунів було недостатньо, електрики або монтажники, які могли перемотувати ці обмотки були на вагу золота.

Одного разу старший ел. мех. Яхніс завербував на рейс “aca” цієї справи. Невідомо, чим він збив з пантелику Макаровича – дядька під п'ядесят років. Навряд, що романтикою. Ітак, рейс тільки почався, Макарович заготовлює шаблони під обмотки, роботи по рибі ще нема. І треба ж йому було спитати, а ЧИМ можна пролачувати обмотки (обов'язкова процедура перед монтажем). На що йому було показана 200 літрова діжка з "ШЕЛЛАКОМ". На це він якось дуже дивно зреагував: "Повна?" – на що йому пояснили: звичайно повна, не відкупорена.

За 3 доби – Макарович "сів на стакан". Старший збісився: – Яка сволота напоїла? Вся електрогрупа клянеться, що нiчим його поїти – третю неділю ідемо у ЦСА (центральна східна Атлантика), все що було випити – випили. Напоювати Макаровича ніхто не хотів: у службі була одна молодь, зі старим дідуганом пити не цікаво.

Але минає доба друга, третя – Макаровича "хоч на хліб намазуй". На третю добу старший вистежив старого, який прокрадався до діжки. Дав йому змогу провести весь процес, щоб піймати на гарячому. Технологія була проста як двері: у шеллак додається поварена сіль та вода. Потім за допомогою ел. дрилі яка вертіла паличку з набитими цвяхами на тій паличці налипала грудка цього лаку, а рідина була “шассі”.

Яхніс наказав зачинити діжку під замок, а Макаровичу – лачити обмотки у його присутності. "Шара" скінчилася, пиятика – теж. Цікаво було те, що цю технологію Макарович нікому не розказав, як і Яхніс, який довго про це мовчав також, але якось зламавсь під "кочергу" (по пьяни).

Бонсай – Злому

Нiхто не знає етiмологiю слова "шило" – як оно укорінилося на флотскiй мовi ?

Менi розказував вже знайомий вам Андрюха Шилов, що пiдводники (на Чорноморському флотi) казали що у нього "пьяне" прiзвище.. Шилом на флотi називають спирт. Злий також пiдтвержує що і на Пiвнічному "Тюлькиному" флотi спирт має таку ж назву. А пiдводникiв з ПІВНІЧНОГО флоту (вiйськового – тобто «военного») я питати забув.. тому що тодi про "шило" вже знав! А от що ще розказував менi Шилов:

Про "шило" (от Шилова)

Це з його студентської практики.. Пiсля 1 або 2 курса попав вiн на завод (СРЗ), и там побував у лакофарбовочному цеху і вже через декілька днів зрозумів – які тут "алканавти" товчуться.. Та ж технология – дрель, йоршик, клей, сiль и трохи сили волi..

Андрюха у той цех, де тi чорти сидiли i не заходив, а коли якось зайшов (йому було треба якусь деталь пофабрувати), i побачив як "бармен" знову “біля стійки на розливi”, не витерпiв і сказав: - Ну мужики, ви i алкашi..
Вони йому: – Ми? Алкашi? Ти не бачив алкашiв! И кричать: - Эй, Миколо*! Бухати будеш?

І тут виходить якийсь «баклан», руки у нього як на шарнірах. Іде – як пише.. – як та билинка у полі ТЕЛІПАЄТЬСЯ..

От. Пiдходе вiн до всiєї шановній компанiї, а тi сидять, затихли и на нього тiльки тишком поглядають. На столi стоїть якаясь кришка вiд двигуна, чи редуктора, в якiй вони i “забутили” цей коктейль "Изабель".. а в нiй рiдини ну просто нема, одні тiльки зеленi соплi на свердлi, ну тi що на дрилі зiстаються.. Так що ти думаєш – вiн цi соплi ЗІ СМАКОМ обсмоктав (обсосал), тай виплюнув.. А потiм УТЕЛІПАВ танцюючою ходою (походкой).. точнiше «похiляв»..

Свят, свят, свят.. Андрюха тiльки рота роззявив. Потiм закрив. Пробурчав: "дідько його знає що це таке.."

* Забув як звали того хлопця який пив цi зеленi соплі.. може його звали Микола або Митька.. Та й згадав, що у старину, коли такий бовдур вмирає, то казали: «пам'ятай, що Митькою звали».. Може того «баклана» теж Миколою звали?

Злий – Бонсаю

Удар током

Був у мене напарник, коли я був електриком по фабриці, природно – на базі. Звали його Павлом (по простому – Пашею). Був він здоровенним (за центнер) амбалом. І при такій зовнішності мав прихільність (склонность) до кропіткої роботи. Дуже любив фарбувати у різні кольори устаткування (оборудование). Уявляєте мотори пофарбовані у різний колір, кнопочні пости (сам корпус у жовтий, кнопки: пускову – у зелений, стопову – у червоний). Причому корпуси як моторів, так і постів дбайливо загортав у целофан..

А кляті "рогалі" – матроси-рибообробники розривали і проколювали цей целофан ножами, заливали ті ж двигуни струмом (струёй) води зі шлангу! Тому Паша ненавидів цих рогалів ненавистю лютою, був готовий їх убивати..

І тут бачу картину "олією": У порожньому носовому цеху стоїть матрос зі шлангом і миє струмом транспортер. Причому, управляє напрямом руху цього транспортера дістанціонно, тобто струмом води натискаючи на важілі кнопки. Я лечу мовчки до нього, але ззаду рогаля виростає Паша, і з усієї своєї волячої сили б'є його в вухо.

Шланг летить у один бік , рогаль – у другий, і затихає нерухомо.. Без ознаків життя...

Я – Паші: "Ти ж його вбив!" А він мені спокійно: "Нічого-оклигає".

І правда; через 3-5 хвилин заворушився бідолага, відкрив м-у-у-утні очі, і пита: "Де я?" Паша йому: "Яж тебе попереджав, що тебе, гандон, коли-небуть ТОКОМ Й..БНЕ!" А рогаль: "Оце да! А як у вусі дзвенить!"

Злий – Бонсаю

Сьогодні буде коротенька байочка, і не зовсім "морська", але біля моря.

День Нептуна

80-ті роки, Євпаторія. Квітень (апрель). Відкриття літнього сезону, під назвою: "День Нептуна". Проводяться різні конкурси, змагання (состязания). Одне привернуло мою увагу: "перетягування канату". У якому приймали участь дві команди: Евпаторії та Ялти – ЖІНКИ. Тягли бабочки канат старанно – з криками, зойками (ойканьем), стогнами (стонами).

Поруч стояв чоловік з хлопчиком 3-х років , який сидів у нього на плечах. І не просто сидів, а коментував: "А команда Ялти переможе!" Папашка йому: "А чого ти так гадаєш?" – А у них жопи більші!

Бонсай – Злому

Графiка на ПК

Десяток рокiв тому, друже, надумав я змiнити свiй фах. Пiсля того, як закiнчив курси "Графiка на ПК", я написав резюме i пiшов у газету, яка друкувала "резюме".. Прийшов у ту газету, шум, гамiр – там же розмiщалася друкарня (типография). За компьютерами сидять якись бабоньки, на мене уваги не звертають..

Ходив я там, ходив, и нарештi знайшов чоловiка – це був головний редактор цiєї газети. От, – кажу, – бажаю резюме надрукувати у вашiй газетi.. Взяв вiн моє резюме, довго дивився.. а потiм питает мене: – Що за фах "Техничний письменник"? Я кажу: – Ну як.. у Америцi є такий фах "Technikal Writer".. А вiн знову питає: – Що це таке? Я почав мулятися (мяться): – Не знаю, кажу.. я хочу сказати, що я маю iнженерну освіту, та ще здається менi що у мене є літературнi здiбностi (задатки).. Може щоб инструкцii писати, опис, iншi папери – також ЗДІБНОСТІ потрiбнi.

Дивився вiн на мене як на дурня.. а я це помiтив, разiзлився i продовжив: "А у газетi що – зараз всi пiдряд писати щось можуть?". Нiчого вiн менi не cказав, тiльки гмикнув щось..

Минув тиждень.. Купив я у кіоску ту газету, вiдкриваю – ось воно моє "резюме"! Читаю.. и ледь не впав.. Там написано "закiнчив курси "ГрафиНа на ПК"" Спочатку менi зробилось ЗЛЕ (дурно), а потiм почав я так реготати, що якась бабуся почала на мене пальцем показувати онуку, мабуть сказала: – Бовдур!

Так от, лякаючи (пугая) перехожих реготав я так хвилин 5. А потiм розiзлився, гадаю: "От злидень! Може йому морду набити?" Та й подумав я – що може i помилка (опечатка).. Потiм зi злостi написав я вiршика, де були такi слова:

Однажды жарким летом
Работу я искал,
Когда в одну газету
Я резюме подал.

..От выпитого дрогнула
Верстальщика рука
И я закончил курсы
«ГрафиНа на ПК»

Газету эту скромную
Не будем поминать,
Но я смеялся долго,
Шепча: – Тре бьена мать!

PS. Як гарно було б, друже, коли б у кажного ТВОРЧОГО ЧОЛОВIКА стояв ГРАФИН на ПК!!! З горілкою або коньяком.. або ще з чим – це по смаку.

Злий – Бонсаю

Смертельний прийом

І знову "на арені" – Боря Ш-кий. На цей раз мова була про “спецвійська”, про людей, які у цих військах служили. Встряє у розмову Боря: – А я там служив! Усі витріщились на нього: – ТИ?!! А Боря з півкола: – Я бачу, що мені ви не вірите! Якщо бажаєте, можу продемонструвати, але попереджаю: прийом – смертельний! У кращому випадку – каліцтво, других прийомів – не знаю. Бажаючі є?

Бажаючих не було: дідько (чёрт) його знає, що за птиця, цей Боря: "мішок мішком", а що у ньому? А Борю вже несло: "Хлюпики, я так і знав, що серед вас мужиків нема! Хіба що Афанасійович.." – Боря вибрав у "жертву" свого механіка – здоровенного флегмата, який стояв осторонь ніяково (смущённо) усміхаючись.

Боря: – Давай, Афанасійовичу, я тобі цей прийом покажу, тільки не ображайся (обижайся)! Ти готовий?
Механік: – Та..
– Ні, я питаю: – Ти готовий?
Механік: – Ну готовий..
Боря: – Візьми у ліву руку сигарету!
Афанасійович: – На що вона мені, я не палю (курю)!
– Бери, а то прийом не вдасться!

Тицьнули у руку механіку бичка і одійшли подалі (на всякий випадок). Боря бере механіка за мізинець правої руки і починає його викручувати, питаючи бідолагу: – Ну що, боляче?

Аудіторія забилася у конвульсіях..

Бонсай – Злому

“Справжні люди”

Пам’ятаю, якось батько сказав мені: – Сьогодні ти побачиш свого двоюоідного брата Олексія. Льоху до цого моменту я ніколи не бачив, але чув про нього, знав, що він корінний магаданівець, мисливець та рибалка, до того ж два роки (у часи студентської практики у технікуму) пропрацював у оленярскій бригаді. А тепер повинен був приїхати до нас до Омську, щоб поступати до ветеринарного інституту. Тому я чекав появу величезного патлатого бороданя, обвітреного усіма колимськими вітрами.

Однак у кімнату зайшов невисокий, гарний парубок – зростом не вище мого, але худорлявий i з відкритим, інтелігентним обличчам. Парубок виявився веселим і доволі компанійським. І коли він розповідав про свої пригоди у тундрі, показував фото з оленями, орочами та засніженими палатками, я поглядав на нього з таємним дивуванням і недовірою.. Настільки він не пасував моїм уявам про “тайгового”.

Багато він розказува: про те, як божеволіють олені, на смерть з’їдаємі мошкою, про те, як він сам (з тієї ж причини) готовий стрибати, задираючи копита вище голови. Про те, як уперше побачив ведмідя (у якихось десятків метрів від себе) і дивом не наклав у штани, і як потім реготали хлопці, коли виявилось, що то був не ведмідь, а оленятко. И про візит справжнього ведмідя, і про те які вони на смак. Про те, як у 50-ти градусний мороз у них з напарником згорів намет.. І про те, як олешки зжерли якось пів-ящика солідолу, без якого у колимські морози трактору вмить була б “труба”.

Коли я спитав його, а що за люди були у них у бригаді (а то були у більшості орочі – північнй народ, ледве чи зараз нараховуючий декілька тисяч чоловік) Він розповідав: "Справжні люди! Як у Джека Лондона!" Провда потім виявилося, що з десятка чоловік у бригаді – половина сиділа, ледь не по “мокрій” статті. Тому що доброзичливий північний народ, виявляється дуже дурним у хмелю..

І ось, коли (після королізації стаду) прилетіла “вертушка” і привезла з собою ящики з “Тройним” одеколоном, почалося справжнє весілля. Одеколон виливався у тазок, розводили водою, і уся бригада россідалася накруги нього. Ці шаманські дії продовжувалися декілька днів, тому усі оленярі знаходилися у стані перманентного охуїння. Льоха, природно, у ціх діях участі не приймав, тому що одеколону не пив.

І ось, розказує, лежу я раз у наметі (задраївся від комарів), горить у мене свічка – книжку читаю.. І раптом, поруч щось як “ЧУКНЕ”. "ЧУК!" і тиша. Нічого не розумію.. Знову: "Чук!"- і все.. Що таке? Виліз з намету, дивлюсь – метрах у 50 у багаття сидять два моїх «синіх» дружка-ороча, і із карабіну по намету палять. Виявляється, один одному каже: "У Льохи у наметі свічка горить, споримо, я її загасю.."

І взагалі, стріляли вони добряче, втім, як і пили..

Злий – Бонсаю

Привіт, друже! Прочитав твою історію про орочів. І про одеколон. Цю гидоту вживають і у морях. Причому, якщо ця звичка заходе далеко, то вони віддають перевагу йому і на березі (берегу) другим напоям. У деяких таких п'яниць починає гнити тіло, пропадає зір (зрение) і вони так і працюють, поруч з "фунфирем", тобто флаконом, який прив'язаний за шнур висить, готовий до вживання (употребления). Таких називають "флакушниками". А тепер, випадок коли мені самому довелося покуштувати цей "нектар".

День народження

Тоді я пішов у перший рейс "рогалем". Стояв на расфасовці риби у "противні"(ящики ), які потім заганялися у камеру для заморозки. Робота нудна, монотонна, гидка. Але бригада підібралася дуже дружна, згуртована. Сачкувати було неможливо, так як могли за це і морду намилити. І одного разу мені кажуть: –“Сьогодні у Васі день народження, приходь.”

Я сходив у крамничку (у нас була як харчова, так і річова (вещевая) – купив Васі якийсь подарунок, і прийшов у каюту до іменинника. А там уже ціла компанія. Весілля у самому розпалі: морди і всіх рожеві (красные), язики заплітаються. І бачу, що вони щось роблять з цілим блоком одеколону "Шипр" – виливають у велику банку і розводять його водою, із-за чого той стає як молоко. Мені стало якось недобре.

А тут мені протягують склянку(стакан) з "цим", і питають: “Ти, як – розводитимеш, чи – ні?” Я їм: “Я ТАКОГО не п'ю!” Вони: “За здоров'я іменинника не бажаєш випити? Да ти, що? Ох...в? Ми тебе, салага, зараз по переборкам розмажемо, за борт викинем!.”

Бачу, не шуткують. Беру склянку (розводити не став: стає ще гидкіший, тому що теплий) – випиваю. Після цього, чим тільки не заїдав – "Шипр" стояв нерухомо у горлі, та ще й відригувався. А закуска – помаранчі. З тих пір не їм помаранчі, і ненавиджу амбре «Шипру»..