Блинг Блингинс. А по утру вони проснулись… (fanfiction к пьесе Леся Подерв'янського "Місце встрєчi iзмєнiть нiззя, блять!")
|
 |
Блинг Блингинс. А по утру вони проснулись…
(fanfiction к пьесе Леся Подерв'янського "Місце встрєчi iзмєнiть нiззя, блять!")
або операцiя «З Новим Рiком»Почитать (а лучше одновременно послушать) 1-ю серию: Лесь Подерв'янський. "Місце встрєчi iзмєнiть нiззя, блять!"
Майстерня Карандаша. За маленьким столиком біля вiкна сидить мовчазний карлiк в кепкє Петрушка и щось малює. Видно, що вiн дуже старається, аж висунув язика. Камера показує новорiчну ялинку (новогоднюю ёлку), на якій у великій кiлькости висять пофарбовані гіпсові голови піратів, попільниці в вигляді смерті, та голі дівчата в рамі рококо. Також на ній висить чийсь самотній ліфчик та червоні труселі, усi в золотих ключиках.
По кiмнатi то тут, то там валяються п’яні істоти, які хропуть. За великим столом, уставленим порожніми пляшками з-пiд шампанського, горілки та iнших напоїв, и всякої недоїденної їжі, сидять дуже п’яні, але все ще живі, матрос торговельного флоту Самоделкiн та Карандаш і киряють самогонку. Пiд стiлом чорний собака Артемон гризе якусь кiстку. Cобака Артемон також п’яній. Вiн теж набухався шампаньйоли…
З ванни долинають звуки води і веселий регіт Красної Шапочки. Але ще з тієї сторони чути звуки, які нагадують бубоніння забитого унитазу. Це шумить Буратiна, який не можеть проблюватися.
На дивані валяється істота, яка не з’являлась в першій серії. Це поет Цветiк. Вiн лежить в жахливій позі людини убитої з гармати наповал. Вiн і справдi «убитий». Iнодi вiн починає щось бубоніти собi пiд ніс. Тодi Карандаш і Самоделкін зi страхом дивляться на нього. Самоделкін: – Ти чув, вiн собi в тому роцi дачу купив. Бачив я, яка там ДАЧА. Улiтку дзвонить менi: “Хлопці, приїжджайте, горілки йобнем та шашлика посмажим, тай мож когось виєбем…” Ну я що. Я завжди готов, як пiонер. Ти ж знаєшь! Набрав бухла, Гурвіника з Буратiною, бабiв повну тєлєгу, приєзжаєм… ага… Шукали, шукали… Пiвдня шукали. Стоїть якась дерев’яна розвалюха, а навкруги ЛIС! Отакенне бадилля. Ага… Того самого. Як дунули… Три дні завiсали. Яка там горілка, шашлики та баби… Усi булi як Зомбi. Потiм вже якась бабуся прийшла. З управи їхнього садоводству. З питанням: – Що за дивний [о]город? Блять, ботанєг йобаний. Мічуринець.
Цветiк на дивані нервово тремтить, вiдкрива ротяку и починає декламувати:
Папа Карло наш бєздомний
На участкє на содомном
Вистроіл нє мишкам норку,
А уютную гоморрку!З вани доноситься веселий регiт Красной Шапочки. Карандаш розливає з трилiтрової банки самогон по гранчакам. Раптово двері в кiмнату вiдчиняються и туди вповзає Буратiно. З одягу на ньому нічого нема, тiльки чомусь кружевні жіночі труси. Точнiше, панталончики. З чого можна здогадатись, що Мальвiна йому таки дала. Або намагалась дати…
Вигляд у Буратiни дуже дикий, вiн стоїть рака, оченята його випучені, а щоки надуті, наче вiн грає на трубі. Здається що вiн намагається щось сказати, чому свiдчать утробні звуки, що долинають від нього.
Несподiвано з його носа вилазят дві неапетитні ковбаски… Потiм вiн розкриває ротяку і блює… Бризки летять у різні боки, до того ж, здебільше на чорного собаку Артемона, який нервово хапає за кiстку и ховається пiд ялинкою.
Самоделкін і Карандаш з реготом стрибають в сторону.
Самоделкін: – Ого, ти бачив, як крiзь носа блюють? Я нi! Дуже цiкаве! Йога, блять! (гучно регоче)
Карандаш (хапає швабру и починає люто підтирати: – Ну його нахуй! Чую вiн зараз через жопу наблює! Самоделкін йому помога. Обидва надсадно регочуть. Буратіно знемагаючи уповзає назад в коридор.
Карандаш с Самоделкіним знову сідають за стiл. Обидва вони дуже веселі, і розливають ще по гранчаку.
Карандаш: – Я тобi ось що розскажу… Був у нас один такий Вова, на прізвисько “Новосьол”. Таке прiзвище у нього було – Новосьолов. Ну, справжній старпом Лом з “Пригод капітана Врунгеля”. І от, одного разу ми застрягли в «Пулковi», тобто Питерському аеропорту, і я на бiду розказав йому про «Метод комфортабельних польотiв», якому навчив мене дiд Iван…
Поет Цветiк знов починає бубоніти:
… І імєл тот Карабас
Прєогромний Балабас*!( * Балабас – в Сібиру так інколи називають хуй (прим. автора) )
(При цьому вiн хлопає однією рукою по іншому плечу, що мабуть означає великий розмiр того самого «балабаса»)
Карандаш крутить пальцем бiля скроні. Самоделкін здивовано знизує плечима.
Карандаш: – Так от. Дiд Iван більшу частину життя провів на приісках у Билибіно, на Чукотці. Тому літати йому прийшлося добряче, а рейси туди довгі…
Самоделкін (радістно, з московським акцентом): – Прієзжайтє к нам на Колыму!
Карандаш (давлячись вiд сміху): – Нi, уж краще ви до нас! (Обидва регочуть).
Карандаш: – І от, щоб не нудьгувати у польоті Іван робив так. Ставив жінку у чергу на реєстрування, а як об’являли посадку – хутко мчав до ресторану. Там йому наливали повний “з горбом” гранчак коньяку, і він його махом висмоктував. А потім, задоволений, ішов на посадку. Штормити його починало тiльки на трапі, і тому до нього ніхто не прискіплювався. А у літаку він утикався у міцне Зоїне плече, і хропів до Братська, або Красноярська, де літак сідав. І там повторював процедуру.
Цветiк продовжує бубоніти:
… Борода у Барабаса,
Борода у Балабаса,
Так она расла, плєлась,
А патом в адну свілась!Карандаш и Самоделкін чокаються гранчаками, смачно киряють, та хрумають огірком.
Карандаш: – Ну ось, а рейс наш задержувався.. Ми гуляли по залу, дивились кіно у відеосалоні, потім я здуру знову пішов грати... А Лом кудись зник, і помітили ми це тільки тоді, як об’явили посадку. Ох і побігали ми, поки його шукали! Знайшли у ресторані, де він спав пикою у тарілі. Блядь, а як потім тягли його на реєстрацію.. Сохатий він був здоровенний, десь під метр дев’яносто…
Карандаш и Самоделкін знову киряють, але вже по трошечки.
Карандаш: – Там, природньо, пропускати “мертвого” пасажира відмовилися.. Виручив нас Сірьога, який захопив з собою цілу кіпу відрядкових наказів. Та я напиздiв, що ми приїжджали фарбувати вітражі у самому Пулкові. Так що на борт нас допустили. Але, мабуть, даремно… Польот вийшов дуже “комфортабельним” – Лом заблював увесь літак…
Поет Цветiк (погрозливо):
Как засадіт хуєм в сраку –
На всю жизнь нараскоряку!Карандаш (до нього, iронично): – Ну, мєрятись хуями – це моє любімоє занятіє, ти ж знаєшь… (підморгує)
Цветiк (хрипко):
Буратіно протів правіл,
Морду с жопой пєрєставіл
И прєдставіл всєм as plan
Охуєнно длінний члєн!Карандаш (здивовано декламує):
Карабас наш чуть не помєр:
«Ух, ти, йобаний “Трансформєр”!»…
…І с размаху в тот же час
Насаділ на Балабас!
Поет Цветiк тяжко стогне, наче йому і вправду засадили по самі гланди. Самоделкін и Карандаш регочуть и знову стукають гранчаками.
Самоделкін: – Де ж Мальвiна?
Карандаш (на якого зішло натхення, урочисто декламує):
Нє блядуєт, тільки дрочіт –
Буратіну дуже хочєт!Самоделкін: – А з Незнайкою у неї що, нічого не вийшло? Та, з таким бовдуром хіба шо вийде… Зараз за Буратіну взялась. Ну, його нахуй, знов усе заблює…
Карандаш: – А ми Карлу попросим щоб вiн йому хуя зробив!
Самоделкін: – Якого хуя? Ти мне скажи – на що такій людині хуй? Бо сказано: «Раждьонний пити, єбати не може!»
Карандаш: – Та, невеликий такий хуй, сантиметрiв 8…
Самоделкін: – Що це за хуй? Це хуйня якась, а не хуй…Карандаш: – Ну, я так розумiю, що коли ей мало, то нехай вона собi банана купить. Бананов у нас нема чи шо? Справжня нафтобананова республика... онанотехнологий…
Самоделкiн: – Главное – не сколько, головне – щоб стойко! (регоче, як скажений кiнь)
Карандаш (сміючись, продовжує декламувати):
Скажем прямо, в Буратіно
Росту било треть аршина,
І такой єму «штирьок»
Как полено мєжду ног.Мовчазний карлік Петрушка, який закінчив фабрувати малюнок, йде до забацанної шафи, звідки дістає старовинну магнiтофонну котушку. Бережно здуває з неї пил, потiм починає акуратно клеїти на коробку малюнок. Антисемит Гурвинник, який щойно оклигав, заглядає йому через плече:
– От блять, знов якогось жида намалював…
Петрушка закриває свій подарунок плечем, потім соває його в поштовий конверт, і пише на ньому адресу:
Кому: Live Journal. Poderviansky community.
Від кого: From Siberia with Love
Happy New Year!Двері в кiмнату знову вiдчиняються і в них з’являється Буратіно, який трохи прийшов до тями. Вiн ніс до носа стикається з забльованим чорним собакою Артемоном, який знову ховається пiд ялинку.
Буратіно: – Ось, знов ти тут, вiвчарка гестапiвська!
Вiн намагаєтся встати, його штормить, але потроху йому це вдається.
Буратіно: – От ніхуйово погуляли, хлопці!
Карандаш и Самоделкін, дивлячись на нього, регочуть.
І тут ми вперше чуєм голос Петрушки: – Я так скажу тобі, Буратiно, – пиздуй до пошти! Тiльки спочатку труселя жiночі знiмай, і поверни їх володарцi.
У ванній весело регоче Красна Шапочка. Гурвиник з великою огидливiстю ковтає першу зранку дозу самогону, та горлає навздогін Буратіні: – Пива купи! Цветiк отямився, і здивованно дивиться на всiх. Артемон шукає бліх пiд пахвою. Карандаш жонглює гранчаками. Самоделкін танцує чочотку.
(... Пiд цей стукiт из вiдкритой хвортки лунае все таж шарманця папи Карло:
Завiса.
К тексту прилагается посылка
пародия-рецензия на пьесы Леся
cкачать собрание сочинений Леся Подервянського; 811 kb; (doc) zip